Впевнена,що подібні історії є в кожної з нас.Але ця історія з мого життя навчила мене слухати маму та не думати,що стригти волосся легка справа.Короче діло було,коли мені було 8-9 років,я мріяла мати чолку,бо то чи мода така була чи що,але всі мої подружки у школі робили чолки.А моя мама казала,що вона мені не треба,казала,що її треба вкладати,плюс в мене було дуже густе волосся і що можливо це буде виглядати не так як у моїх подружок.Але я стояла на своєму,просила купа разів,а ж от одного вечора перед сном,я вирішила ,що якщо мені не хочуть робити чолку у парикхмахера,я її зроблю собі сама,бо це ж дуже легко думала я.Взявши великі канцелярські ножиці,які як виявилося потім,були доволі тупі,поки мама не бачила,я зробила собі "класну" чолку.Причому зробила я її дуже короткою,бо чомусь вирішила різати ближче до росту волосся,щоб уж точно було красиво.Як ви розумієте це було великою помилкою.Короче відстригла я ту чолку і лягла спати,а мама побачила цю "красу" вранці.Причому на наступний день після цього мого відрізання чолки,мені треба йти до школи,а мама мені в ті часи робила сама зачіску:красиво заплетала, робила якісь там хвостики ,косички,і тут такий прикол з цією чолкою.Побачивши цю чолку мама не кричала,не сварилася,але її обомліле обличчя як запам'ятала на усе життя.В кінці кінців щоб хоч якось цю красу менше було помітно,мене мама повела до парикхмахера і мені зробили більш менш нормальну чолку.Але я потім багато років жалкувала про ту чолку,поки вона відростала,бо мама як виявилося була права і жити з тією чолкою мені було не так уж і легко.Одже,після цього випадку,мама вирішила йти іншим шляхом і дозволяла мені стригти волосся якщо я цього хотіла.В мене були і періоди короткого каре,і асиметричного каре,а от чолку ще раз відстригти я наважилася вже коли закінчила школу. 
