#donotdothat

Приєднуюся до флешмобу Дарія Білень.

Бо пригадалися мої шкільні роки, коли більшість однокласниць стригли свої коси і фарбували волосся в блонд. Я ж стригтися не збиралася, а от зміна кольору волосся було моєю мрією. По закінченню школи мама дала мені дозвіл)). Ми обирали фарбу разом. Колір. Виробника. Не хочу зараз вказувати, бо і деколи зараз нею фарбуюся.

І ось цей день настав. День неповернення назад. Мій природній каштан перетворився на свіжозварений буряк. Я сяяла від щастя. Волосся теж. Воно було надзвичайно блискучим і наповненим кольору. З того дня я фарбуюся по сьогодні, бо вже кількість сивого переважає кількість природнього. Здавалося би хепі ЕНД. Але не все так гладко.

З кожним фарбуванням мого волосся ставало менше. І хоча зараз у мене ще його достатня кількість я добре пам'ятаю свою густу шевелюру до першого фарбування.

Потім були довгі роки фарбування хною. Колись обов'язково напишу про це пост. Мені здається, що після неї волосся стало ще гірше.

На сьогоднішній день я власниця довгого волосся різної довжини. Не завдяки стрижці, а внаслідок того, що воно постійно, роками уже, обривається. І часто я виглядаю так, як на фото у даному пості. Розпелехана, ніби щойно встала з ліжка.

Мораль така. Я досі не розумію для чого з молодості нищила своє волосся різними фарбами, маючи чудовий натуральний колір...