#thatIWonTheGeneticLottery

Не проходжу і я повз цей челендж. Дякую Yana__matviets яка підняла таку цікаву тему.

З дитинства я сама собі ніколи не подобалася. А чому? А тому, що мою зовнішність часто критикувала мама. А чому? Не знаю... Зараз вона каже, що я гарна і добре виглядаю на свій вік. Але у підлітковому віці ситуація була інша...

Тому моя розповідь буде про те, як мої мінуси, точніше мінуси нав'язані мені моєю мамою, я переосмислила і перетворила на свої плюси.

1. Губи. У мами тонкі, тому вона завжди казала, що мої як "пришви". І рот великий. І, що коли я сміюся, у мене видно всі зуби. І що це не гарно. І я вірила. Напевно до років 20. Зараз це мій плюс. Природні, нормальні губи, як то кажуть, без силіконів, без парабенів)). І рот нормальний. І посмішка теж.

2. Сідниці. У мами вони плоскі. У мене навпаки, наче підкачані. Знаючи, скільки дехто витрачає часу, аби мати дупу такої форми, зараз я тішуся, що природа мене наділила саме такими формами. А зараз моя мама не може натішитися. Правда на це прийняття їй пішло багато років. Як і мені.

Таким своїм "принадам" я завдячую батькові, адже пішла у їхній рід. Маю темне, тепер уже сиве, волосся, великі губи, зеленуваті очі, довгі ноги ну і вищезгадану "попу".

Чому більше ні про що не пишу? Бо цього достатньо. Найболючіші з дитинства мінуси, які зараз я сприймаю як свої плюси.

Тому своєму синові-підлітку я часто говорю, що він у мене красунчик. Це так важливо аби дитина сприймала себе і любила свою зовнішність ще з дитинства! Щоб на прийняття себе не витрачати дорогоцінні роки молодості!