Бабуся приїхала!

Я можу годинами розповідати її історії життя, бо сама обожнюю їх слухати, але сьогодні саме про хор. Вона співає стільки, скільки я її знаю. Позавчора вона повернулась у Київ, бо теплу пору любить проводити в селі. А знаєте де вона була вже вчора? Правильно, на концерті.

Так от, коли я була маленькою, то часто проводила час у залі репетицій. Там було так багато людей, чоловіки та жінки збиралися після роботи та співали. Вигадували програму до наступного виступу, жартували, сміялися, частували мене цукерками, а ще всі гуртом шукали мені ручку й папір, щоб я не вередувала, а зайняла себе малюнком.

А потім я дізналась з сімейних фото, що моя бабуся літала в Париж на гастролі. Ми з батьками ніколи не літати десь і я відкрила для себе подорожі, а тим паче літаки, вже у достатньо дорослому віці. А Соня літала. В ПАРИЖ. Щоб співати. Уявляєте, ким вона була в очах мене маленької? Софія Ротару нервово жувала своє концертне намисто в стороні.

*Парижське фото, з легендарними світло-блакитними тінями, про них я ще згадаю, і не раз.

Те, як бабуся збиралась на свої концерти я теж спостерігала змалечку. О, це ритуали, більшість з яких вона використовує й досі. Спочатку кип’ятимо бігуді, потім вдягаємо їх під акомпанемент звуків «ай» та «ой». Бо пече ж. Далі ту всю красу на голові ховаємо під хустину і лишаємо на деякий час. Вдягаємо костюм, що складається з багатьох шарів. Спідниці, сорочки, фартухи, плахти та кожушки. І багато намиста, різного кольору та довжини. А далі, переходимо до макіяжу.

* але спочатку трошки малої мене з вайбами Софії Миколаївни.

Саме «концертний» мейкап бабусі, я й намагалась повторити, слідуючи усім канонам та правилам його нанесення. Вона не давала мені майстерклас, але я стільки разів бачила, як вона це робить, що не оминула жодної дрібнички. За результатом цього не дізнаєшся, то ж я розкажу детальніше.

Брови. Малюємо по тому, як є. Просто підкреслюємо нашу натуральну форму кольором, але в геометрію не граємось і чіткі лінії нам не треба.

Очі. Блакитні тіні. А які ж ще? Сьогодні бабуся обирає коричневі, щоб трошки підкреслити очі, та й все. Але блакитні були з нею дуже довго. З концертних мейків вони перейшли у повсякденне життя. Побачити Сонечку без них можна було, хіба що зранку на кухні, коли вона робила мені кашу з молоком, перед походом у садочок. І головне, що блакитний має бути легесеньким. Я відклала всі свої неони від Ламель та замішала NYX з білим, щоб колір був якомога м’якішим.

Вії. Ряд вій промальовуємо олівчиком, створюючи таку собі стрілку, але без хвостика. А далі туш.

Губи. Не думаю, що слід замислюватися над кольором. Звичайно червоні. Має ж бути видно зі сцени аж до останнього ряду. А як наносити помаду? Бабуся робить так: заповнюємо кольором верхню губу, промальовуємо контури та «галочку», а далі з’єднуємо губи, міцно притискаємо одна до одної і ковзаємо вверх та вниз. Якщо чесно, я робила так само для свого фото, і навіть не очікувала, що вийде так рівно, а форма губ буде такою природною.

Рум’яна. Точніше рум’янець. Його ми робимо тою самою помадою, якою щойно фарбували губки. Тиць-тиць-тиць і розтушувати пальчиками.

Ось такі секрети та нюанси мейкапу від моєї бабусі.

Не вперше ділюся в спільноті особистим, хоч для мене це досить складно. Але, ми ж тут про красу та натхнення. А в моїй бабусі зійшлося все це та навіть більше, тому, я просто не могла від вас її ховати. Люблю тебе, ба!

Сам образ, який у мене вийшов, я приміряла вперше. Так сталось, що я не надто люблю сцену. Вести спіч перед авдиторією – так, я понервую, але залюбки. Освіта журналіста дає про себе знати. А що стосується танців, співів чи акторської гри — це страшний сон для мене. На творчу сцену мене не тягне ще років з 10-ти, коли я кинула танці і пішла на плавання. Тут я в бабусю не вдалася.

*ще одне фото красуні, яким я надихалася.

Але, мої відчуття, після того, як я зробила ці світлини, важко навіть передати. Знаєте, я дуже не люблю свою посмішку. З нею розпливається ніс, мішечки під очима стають такі помітні. Тому, ви часто бачите мене зі стронг-фейсом. «Обличчя цеглинкою» (афоризм батька) у цьому образі скласти не вийшло. Хотілося посміхатися постійно, і ніякі мішечки не турбували. Все здавалось таким природним і гарним. «Ти наче душу відкрила» — так сказала моя найближча подруга, коли побачила фото. Теплішого компліменту ще не чула, а головне, що саме так себе і відчувала в той момент.

Дякую Сонечці, що вона така в мене є. Дякую вам, що приділили увагу. Здоров'я та щастя найріднішим.❤️