Моя історія акне (так, тут буде про ретиноїди)

Акне прийшло до мене спонтанно. Воно завітало у 2019-тому році й поступово набирало обертів. Що дивно, прищів на щоках в мене не було ніколи, а от підборіддю та лобу, особливо в зоні брів, дісталося, ще й як.

Прищі були дуже глибокими, визрівали довго і страшенно боліли. Сама шкіра виглядала такою сірою та виснаженою. Я скуповувала всі на світі Зинерити та Угріни і поки вони заживляли одні прищі, поруч вже з'являлися наступні.

Я сходила до дерматолога у державний шкірно-венеричний диспансер. Там мені сказали здати аналізи, а потім я нарешті потрапила на прийом, на якому було відчуття, ніби я сиджу у таролога. Вона пальцем в небо тикала, запитуючи, що я їм. Вигадала мені алергію на мед і сказала сидіти на дієті. Якій? Ну якійсь, візьми по групі крові там, я не знаю... дієту №3 візьми.

І я почала грати в угадайку далі. Виключала з раціону молочку, солодке, сказала тому меду "бувай"... Але нічого не змінилося на краще. Стало тільки гірше, бо прищі з'явилися на спині та грудях. Такі ж болючі. Боляче було від обіймів, гарячого душу, валяння у ліжку, а найбільше, від дзеркала, що не мало ефекту "згладжування" на відміну від камери.

Та найболючішим аспектом акне було те, що я не бачила розради ні в кому, і ні в чому. Мене могли пожаліти, зрозуміти, а що найчастіше — порадити якусь хрінь, типу, вмивайся просто господарським милом і побачиш, як усе пройде. Знаходилися і ті, що вважали, ніби я маю таке обличчя, бо зовсім не знайома із доглядом і питали, а чи вмиваюсь я хоча б пінкою. Часто не хотілося виходити з дому, але студентське життя таке буремне, що не хотілося нічого пропустити. І я навчилася робити яскравий макіяж. І він став другою шкірою.

Тоді усілякі Джеймси Чарльзи були для мене людьми, що навчать мене магії... Магії відволікання уваги від прищів. Адже коли ти постійно демонструєш на своєму обличчі усі кольори райдуги, малюєш зелені, а не чорні стрілки, розтягуєш омбре з трьох кольорів на губах... які там вже прищі можуть бути?

Довгий час мені здавалося, що я перевернула гру і знайшла найкраий вихід. Я вважала себе такою творчою натурою, для якої коричневі тіні то щось "від лукавого", а прості чорні стрілки - сумний сум. Я говорила "мені подобається сам процес створення макіяжу". Але ні, тоді це був просто спосіб почувати себе впевненою для мене. І фотошоп, звичайно фотошоп.

*фото є лише з косметикою, чисту шкіру майже не фотографувала, тому знайшла лише таке.

Мейкапами я гралася довго. Шкіра продовжувала боліти. Успіхи були перемінні, інколи вдавалося побачити чисті ділянки обличчя, і це ще більше відтягувало момент вирішення проблеми.

Але, я стала помічати, що постійне вигадування мейкапів, їх годинне нанесення почали мене обтяжувати. "Кайф" скінчився. Я часто чула компліменти своїм образам, техніці, кольорам. Але все більше сумувала за тими підлітковими роками, коли чула "в тебе такі гарні очі", "яка красива форма губ", "Боже, це що, веснянки? тобі так личить".

Я досі обожнюю яскраві мейкапи, але коли вони є єдиним, що допомагає вийти з дому і почувати себе людиною, то очевидно — проблема є.

Було прийнято рішення знову шукати лікаря. Я знайшла клініку через інтернет, за відгуками, взяла з собою маму. Так, мені було 22 роки і я була трусіха (досі по можливості беру її з собою😅).

4 СТАДІЯ АКНЕ. Так сказав лікар. Випадок був очевидно запущений. Я знов здала усі можливі аналізи. Точну причину його виникнення визначити було вже нереально. Але, я мала проблеми із травленням усе своє життя. Повільний метаболізм це погіршував. Усе через нездорове ставлення до їжі та свого тіла. Подаровані генетикою неприємності були погіршені мною ж, бо я постійно корила себе за їжу, не мала чіткого розпорядку та ЗДОРОВОЇ дієти. Загалом, я не допомагала своєму організму жити і нормально функціонувати, то ж він видав мені ось такий сигнал SOS на шкірі.

Деякий час я пила різні пробіотики, нормалізувала стан шлунку, а вже потім перейшла до ретиноїдів. Я приймала їх і формі таблеток протягом року, кожного місяця навідуючись до лікаря.

Помітний результат з'явився на 3-тьому місяці. З ним прийшла сильна сухість губ, голова не жирніла днів по 10 і на тому "класичні побочки" закінчилися. Прищі сходили швидко.

На 4-5 місяці я помітила, що шкіра постійно виглядає червоною, і не як здоровий рум'янець, а просто червоною, як одне велике запалення. (моя порада для тих, хто це проходить, не надягайте червоні кофтинки, особливо під горло, особливо для фото, я була як помідор🙈) І це теж було окей, головне не показуватися на сонце без SPF. Я зробила це один раз і в мене буквально було відчуття, що я палаю.

Після 6-того місяця зникли чорні цятки. Шкіра жила своє краще життя, чого не скажеш про мій гаманець.

Потрібно розуміти, що ретиноїди переналаштовують деякі нюанси роботи вашого організму. Це не проходить безслідно, особливо для жінок. Про те, через скільки місяців після ретиноїдів жінка може народити здорову дитину, лікарі все ще сперечаються. Найдовший строк, який я почула від одного з гінекологів — вагітніти можна через 2 роки після припинення курсу препарату. Я б радила усім вичекати якомога довше. Отже, йти на цю угоди чи ні, вирішуєте для себе самі, далеко не всі лікарі вказують на рівень ризику.

Окрім цього, однією з мільйона побочок ретиноїдів є апатія. Я її зловила (діагноз в мене не стояв, але саме він найчіткіше описує, що зі мною відбувалось). Я знаю, що я не найпозитивніша людина. Але одна справа бути не в настрої, а інша — в апатії. Інколи мені було страшно від власних думок, а скоріше їх відсутності, а також відчуття постійної байдужості там, де я зазвичай включаюся за секунду. Психологічний стан не був задовільним, правда, без видимих на те причин. Лікар сказав, що мій організм потребує більше сну на відновлення, додав до лікування таблетки, які цьому сприятимуть і через декілька місяців життя знов заграло фарбами. Не буду стверджувати, що це точно був ретинол, просто розповідаю свою історію і хочу подати її максимально повно.

Наголошую, ретиноїди мають бути не просто прописані лікарем, а прийматися під його наглядом, адже побочок дійсно цілий вагон. І про усі відхилення від вашої особистої норми треба говорити лікарем.

Іронічно, що моя боротьба із акне завершилась в січні 2022 року. Якраз перед тим, як боротьба нашої країни проти агресора набула ще більших масштабів і дійшла вже й до мого коханого Києва.

Шкіра стала абсолютно чистою, навіть чорні цятки не турбували мене довгий час. До перших обстрілів я встигла сходити на один пілінг з 10-ти. Їх потрібно було зробити, адже прищі все ж лишили слід на обличчі, але вже не плямками. Шкіра на підборідді була ніби трохи зморщена від рубців. Зараз цього майже не видно завдяки кислотним тонерам.

Аналізувати результати лікування сидячи в підвалі під обстрілами... Погодьтеся, звучить абсурдно. Але вже потім, коли перестало бути так гаряче, я сіла і подумала, як же добре, що я встигла. І це навіть не питання краси. Мені більше не було боляче від обіймів, бо без них вивезти те все було б куди складніше.

Це дало мені вкотре зрозуміти, що усе треба робити вчасно, і кращого моменту ніж ЗАРАЗ, скоріше за все не буде.

Скоро буде вже 2 роки, які я завершила лікування. Шкіра виглядає добре. Висипання все ще бувають, в основному перед критичними днями, але вони набагато швидше проходять і майже не лишають сліду.

Питання харчування все ще проблемне для мене. Я стараюся з усіх сил, і навіть коли виходить вийти на правильний та регулярний раціон, це все одно титанічні зусилля, а не звичка чи стиль життя. Це той шлях, в якому я не бачу для себе кінцевої точки.

Вибачте за такий величезний пост, але повірте, наболіло. Радо відповім на питання, якщо вони виникли і хочу побажити усім щасливого життя без акне. Але, якщо воно вас таки спіткало, знайте, що вихід завжди є.

Радію, що можу говорити щиро про таке тут і дякую вам за це❤️