У 2024 я обіцяю собі... #beautyplan2024

Wishlist до самої себе

У 2024 році я обіцяю собі:

Налагодити режим дня. Я сова, тож мені дуже важко налагодити режим сну, аби він тривав не менше, ніж 6 годин. Я вночі "бодрячком", а на ранок виглядаю припухлим хом'ячком.🤭
Збалансувати свій раціон харчування. Прийшов час вже нарешті зайнятися і здоров'ям, а не лише красою. Ще в середніх класах мала рхп, за 6 років універа нажила собі гастрит і т.ін.
Отримати права. Я вже двічі починала до повномасштабного вторгнення, і на все у мене були відмовки не довести почате навчання до кінця. Дивно, як мене вистачило на 6 років філфаку?🤔
Подорожувати після Перемоги Україною. Для мене стільки ще невивчених місць і краєвидів півдня України, що моя мрія – це внутрішній туризм.
Нарешті відростити собі ту кляту гривку. У гонитві за ностальгією я різанула собі чубчик (добре, що не каре, бо в дитсадочку в мене був модний боб з прямою гривкою)
Почати виписувати плани на папір. Кажуть, що це певна сублімація й візуалізація ідей, мрій, планів на життя. А папір усе стерпить.
Прочитати усі книжки, які замовила і благопристойно поставила на поличку шафи, так і не взявши до рук. Мабуть, це профдеформація, коли читати вже не хочеться, адже за часів навчання на одну лише сесію виносили по 25 творів на опрацювання. Звідти виробилася звичка "читати по діагоналі", вихоплюючи найважливіше: фабулу, героїв, сюжетні лінії, не заглиблюючись у мотиви, залишивши естетичну насолоду від процесу читання на потім.
Розібратися зі своєю прокрастинацію. А точніше, не доводити себе до межі, відтягуючи важливу роботу з паперами до кінцевої дати. Як творча людина я обожнюю процес створення, адаптації навчальних програм, налагодження комунікативного процесу, а ось робота зі звітними документами й уся ця бюрократія, яка спіткає на кожному кроці, стрес від неї дається мені взнаки: я настільки нервую, що інколи плачу, і тоді через силу і оце "не хочу" роблю ті кляті протоколи і звіти😭
Освоїти нове хобі. Це для мене як виклик, я дуже швидко загоряюся якоюсь новою ідеєю, звичкою (корисною), фахом тощо. Квілінг, орігамі, фотографія, я робила витинанки, збирала гербарії, писала вірші та есеї (зараз нічого не пишеться), складала коротки музичні замальовки, займалася писанкарством. Усього й не перелічити. За відеоуроками Боба Росса я малювала олією пейзажі й доволі пристойно, як на мене. Це мені не дає заіржавіти зсередини.
Придбати бандуру та мольберт. Після школи мистецтв я не пішла навчатися в худ.коледж чи консерваторію, тому що важко бути музикантом, юристом, художником, викладачем чи лікарем в першому поколінні. Лячно щось починати, коли з усієї родини ти "піонер" в якійсь справі. Але я не полишаю все те, що вмію, чому навчилася за 5 років, хоча й займаюся не на показ, а вдома для душі. Тому я дуже пишаюся людьми, які, наприклад, є вихідцями з лікарської родини, але обрали інший фах, вивершили своє хобі в ранг професії (як мій друг – він став архітектором і без підтримки батьків).
Записатися до спортивної зали. Чи відвідати йога-клас. Скільки змарнованих абонементів у тренажерку, басейн... Мені стає інколи соромно, що я не використовую всі можливості, які підкидає мені життя руками одногрупників, колег чи друзів. Прийшов час дати раду своєму фізичному здоров'ю.
Переїхати жити окремо від батьків. Це, здається, фінальний пункт не лише в цьому списку, а й в механізмі сепарації від батьків. Це дуже важливо мати близький зв'язок із рідними, але будувати свою сім'ю зі своїми звичаями і традиціями окремо.