Від любові до ненависті — 1 крок, від ненависті до любові — роки. Мій шлях до себе

Коли мої однокласниці вже купували перші точкові засоби від прищів, я вмивалася звичайним милом і мала чудову шкіру. Але наприкінці 11-го класу почалося моє особисте пекло.

16 років, випускний, вступ до університету, розквіт юнацької краси. У всіх, але не в мене. Поки всі зустрічалися з хлопцями, я ходила на побачення до лікаря-дерматолога, яка намагалася врятувати моє обличчя від рубців. Хотілося б написати, що ця історія закінчилася хеппі-ендом, але це був тільки початок мого шляху. Висипи розвивалися неконтрольовано, запалення боліли так, що спати було можливо тільки на спині, а сама думка про наступний візит до лікаря викликав істерику, бо тебе знову будуть штрикати голками, давити залізними інструментами і мучити Дарсонвалем.

Так, ремісії траплялися. Час від часу шкіра приходила до стабільного стану і плекала в мені надію, що так буде завжди. Але у 19 років я була вимушена почати приймати гормональні пігулки. Саме так моє звичайне акне повільно перетворилося на гормональне, яке досить важко піддається лікуванню при умові подальшого прийому медикаментів. Весь мій прогрес, до якого я йшла рік, повернувся до першопочаткової точки і почався рецидив. Вся стипендія та зарплатня маніакально витрачалася на нові косметичні засоби, дерматологів, гастроентерологів та імунологів. Я була виснажена настільки, що моє обличчя просто «впало» вниз. Того періоду свого життя я майже не пам'ятаю, але пам'ятаю, якого кольору були стіни в лабораторіях та лікарнях.

Лікарі казали, що 70% моїх висипів мали харчовий характер. Мені не можна було їсти солодке, щоб не було різких скачків інсуліну, солоне, пряне, гостре, а також всю молочку. Молочні продукти містять казеїн та сироватковий протеїн, які підвищують рівень інсуліноподібного фактора росту-1, або IGF-1. Він пов'язаний з підвищеним виробленням шкірного сала, що і викликає розвиток вугрів. Досі пам'ятаю, що 1 випита кава на звичайному молоці = 1 чистка у косметолога, адже шкіра реагувала миттєво.

В якийсь момент я почала боятись їжі. Вона сприймалась як головний ворог моєї шкіри. Та і що там казати, були дні, коли моя голова просто не розуміла, що мені можна з'їсти без наслідків для обличчя. Так у мене почалася нервова орторексія. Одержимість «правильними» продуктами почала переважали над здоровим глуздом і поклала початок розладу харчової поведінки.

Висипи проходили, але тіло худло до нездорових показників на вагах. Коли позначка впала до 36 кг — гормональні проблеми погіршувалися, а з ними і шкіра. По відчуттям я ходила по колу, з якого мені ніколи не вийти і не полюбити себе, адже організм знову і знову підливав масло у вогонь.

У 20 років мені вдалося взяти себе в руки. Хотілося б сказати, що то був розквіт, але ні. Це був відчай, який дозволив мені просто відпустити ситуацію та відчепитися від себе. Хоч молочку з тих пір я не їм і не п'ю до сьогоднішнього дня, всі інші продукти почали поступово повертатися в моє повсякденне життя. Гормональні відмінили, шкіра ставала трошки краще. Тоді я знайшла себе у доглядовій косметиці. Вивчала склад, активні компоненти, почала добре розбиратися у їх поєднаннях та на пам'ять знала таблицю комедогенності речовин. Книжка по дерматології стала настільною. Це переросло у справжнє хоббі. У життя прийшов спокій та справжні успіхи у лікуванні.

Сприйняття свого тіла змінилося. Зараз я можу спокійно виходити на вулицю без тонального засобу навіть після чисток, не соромлюся шкіри у періоди загострень та піклуюся про ментальне здоров'я. Прийшло усвідомлення, що нікому немає діла до мого обличчя, ваги чи зовнішнього вигляду, адже це все природньо і нормально. Зараз я чітко розумію значення слова «бодіпозитив», адже саме позитивне ставлення до якихось фізичних недоліків — це перший крок до їх вирішення.