Сьогодні на йкращий час вибрати себе! #lovemakeupclub
Моя історія, напевно, відгукнеться багатьом.
Коли я зростала, на піку були моделі 90х, ідеальні жінки з ідеальними фігурами без граму зайвої ваги. А ще була мама - КМС з художньої гімнастики, яка критично ставилася не тільки до своєї фізичної форми, а й до нас з сестрою🤪 Тож, в моїй підсвідомості викарбувалась думка про те, що товста людина не може бути красивою 🙈🙈🙈 Товстою в розумінні тодішньої мене була навіть я, коли важила 58 кг при зрості 175 см 😆.
В підлітковому віці моє невдоволення собою розвинулось аж занадто: невдалий жарт однокласниці щодо маленького бюсту доводив до істерики; я рахувала калорії та робила "розгрузочні" дні, щоб схуднути, роздивлялася красунь в глянцевих журналах та мріяла про такі ж великі очі чи ідеальну шкіру. А ще в мене було РПП - через стрес та невпевненість я могла з'їсти купу їжі одночасно, хоча не була голодна (насправді таким чином моя психіка намагалася заглушити інші проблеми та додати хоч трохи чогось приємного).
До речі, проблеми зі шкірою на той час вже також почалися🙈🙈🙈 А ще сколіоз і перспектива поїхати до лікувального санаторію на півроку, де діти весь свій час проводили лежачи в корсетах(((.
Так в моєму життя з'явилася фізіотерапія і ЛФК. Щодня протягом 10 років 💪💪💪.
Я зростала, та впевненості в собі досі не мала, адже не було головнішого (ні, мова не про бажану цифру на вагах або стан шкіри) - мені не вистачало внутрішнього відчуття себе. Бо завжди доводилося робити, що треба, замість того, що хочеться. Мусила залишити тренування з волейболу через проблеми зі спиною, вступити до ВУЗу, який не подобався, але був по карману батькам і т.д.
Крім того, всі мої мрії постійно розбивалися об шквали критики з боку близьких. Бо ж, "це не для тебе, а сюди тебе не візьмуть, тому що те і те". Зараз я розумію, вони піклувалися про мене, як вміли, та хотіли вберегти від розчарувань, проте натомість я поринула в безмежну тугу. Були періоди, коли просто не хотілося вставати з ліжка, щось робити, було одне бажання - спати, бо під час сну всі мої негаразди зникали і я не відчувала тієї страшної порожнечі та відчаю.
Та потім мені набридло так жити, плисти за течію і обирати лише те, що роблять інші. Тож, я ризикнула і вирішила забути про всі відмовки, чому "мені не можна" та знайти причини, чому в мене вийде!
Мені казали, що в модельний бізнес мені зась, адже для того потрібні ідеальні риси обличчя, чиста шкіра та рівна спина. А я в 25 років взяла і спробувала себе в фото-моделінгу😎😎😎.
Коли я ще в школі мріяла про танці, мама запевняла, що тим треба займатися з 6 років, інакше не буде результату, а в 16-18-20 вже надто пізно.
А я пішла до ансамблю і навчилася бальним танцям (коли я побачила там танцюристів 30+, 40+ та 50+, то остаточно зрозуміла, що віку не існує і ніколи нічого не пізно!).
Я йшла туди, де страшно, і робила те, на що раніше навіть не наважилася би.
Пішла на курси візажу, щоб навчитися фарбувати свої "маленькі очі з нависаючими повіками🤪", почала робити прикраси та створювати красу з паперу в техніці квілінгу.
Та найболючішою для мене проблемою була робота.
Напевно, жодна інша тема не викликала стільки сліз та туги, як нереалізованість в професійному плані. Не подумайте, я була успішною на роботі, мене поважали колеги та клієнти, я гарно справлялася з усім, але всередині була величезна діра, бо я не відчувала радості від того, що роблю. Із захопленням я дивилась на знайомих, які змінювали професію та йшли з банку до фотостудії, отримували другу освіту та замість бухгалтерії присвячували себе психології та ін.
Мені ті люди здавалися супер-героями, адже не побоялись, кинули все та створили нове життя, де робота приносить задоволення, мрії здійснюються і можна обирати будь-який шлях.
А у 33 роки з абсолютного нуля я почала малювати (я не применшую, адже не мала ніяких навичок, навіть в художній школі не навчалась). І знаєте, я раділа кожній своїй роботі, мов дитина! 🤗🤗🤗 Жодного разу не відчула славнозвісний синдром самозванця, адже пройшовши весь свій шлях, навчилася цінувати власні досягнення і можливість робити те, що змушує душу співати.
Поступово з початківця-самоучки я перетворилася на художницю з замовленнями з-за кордону.
І на початку минулого року мала відкривати власний магазин на міжнародній платформі. Впевнена, все задумане обов'язково втілиться в життя, бо любов - то потужна рушійна сила! А наші мрії мають енергію на їх здійснення!
Хочу подякувати кожній дівчині, що не побоялася розповісти свою справжню історію. Не задля подарунку, а щоб сказати іншим, хто має такі ж страхи та проблеми: "Ти не одна, я бачу тебе, ти впораєшся!". Саме це хотілося донести і мені, адже я відчуваю біль кожної, хто замазує щільним шаром косметики акне, хто плаче, зіштовхнувшись з випадінням волосся чи критикою суспільства. Ти не одна! Проте саме ти можеш стати своєю опорою, жінкою, якими захоплювалась в дитинстві та вважала їх недосяжними. В тебе для цього є найголовніше - твоя мрія і твоя любов! ❤️
Коментарі (0)