#nobodyisperfect

Коли я була підлітком вважалось нормальним виглядати ідеально кожен день: підбори, сильний макіяж, красивий одяг не по погоді були нормою для дівчат. Нормою вважалось підганяти себе під сукню, а не сукню під себе. Хотілось бути ідеальною, наче зійшла з обкладинки журналу і тоді ми ще не знали слова "фотошоп" і не розуміли, що це зображення навіть не справжнє. Мало знайомих дівчат приймали і любили себе такою як є в юному віці. Я в їх число не входила й весь час щось змінювала в своїй зовнішності. Можу сказати, що з віком до питання прийняття своїх природних особливостей додається ще й прийняття вікових змін, і от вже здається, що у 20 все було добре з зовнішністю, а зараз...
Одного дня я уважно роздивилась в дзеркалі свої пори, зморшки, купероз та пігментацію, обмацала целюліт та прикинула, що якби груди були тієї ж форми, але на 2 розміри більші, було б більш ефектно, і подумала, що я не ідеальна і це ок. Що мені дало прагнення до ідеальності, окрім неврозу?
Так, в певні дні хочеться і доречно виглядати на всі 100, а у звичайні будні?
Коли я зрозуміла, що необов'язково бути ідеальною, мені стало легше. Я перестала розповідати собі, що я красуня або 10 з 10 й виставляти оцінку. За якими критеріями їх ставлять? Для когось красуня, для когось ні, це все дуже відносно. Неідеальність не заважає ні щасливим моментам, ні реалізації. Цікаво, що після того, як мене "відпустило" мені стало простіше покращувати свій зовнішній вигляд, тому що цей процес більше не супроводжувався почуттям надриву, я змогла спокійно ставитись до вибору засобів та процедур, покупок косметики та покупок для гардероба, покупок стало менше і, так, вони не ідеальні, але зараз мені це й не треба. Зберігати здоровий ґлузд, особливо під час війни, значно важливіше ніж бути красивою, стильною, модною, тому моя нова сумка це бюджетна містка сумка, яку я обрала, щоб носити в ній речі, а не щоб щось продемонструвати суспільству, а між манікюром, педикюром та сном, я впевнено обираю сон, тому що зараз такі часи, що якщо є можливість нормально поспати та поїсти, то треба поспати та поїсти.
Я розвантажила себе від перфекціонізму щодо зовнішності, хоча з задоволенням спостерігаю, як мій догляд дає результати. Це підняло мій рівень впевненості в собі й тепер я реагую на критику так: "І що? За собою дивися".

До того ж, зовнішність це дуже добре, але здоров'я значно важливіше, в дикій природі я б не пройшла природний відбір, якби не надбання медицини, мене вже б не було.

Запрошую вас поділитись тим, що допомогло вам прийняти себе за тегом #nobodyisperfect