“Доглядай за собою, подбай про себе”. Думки про косметичну індустрію

В прямій чи завуальованій формі косметичні товари нам можуть продавати під слоганом “Доглядай за собою, подбай про себе”. Чи дійсно догляд за шкірою, волоссям, макіяж є турботою про себе?

Догляд за собою це приємно і він вводить нас у контакт з собою, в психіатрії описаний такий симптом, коли людина відчуває себе відірваною від свого тіла, наче вона окремо, а тіло окремо, воно не її, між такими клінічними випадками та гармонією з собою знаходяться всі інші, хтось задоволений своїм тілом і вдячний йому за справну працю наче автомобілю, хтось ненавидить своє тіло і знущається з нього, наприклад, дієтами і є велика різниця між тим, щоб спокійно скорегувати раціон та поступово худнути або набирати вагу, якщо це потрібно, і бути готовою замучити своє тіло як завгодно аби досягнути бажаної цифри на вагах, а хтось і не звертає на своє тіло та його потреби жодної уваги.

Догляд допомагає нам звернути увагу на себе, поки ми наносимо догляд ми торкаємось себе, текстури та аромати, масажні рухи дають нам відчуття, нові або звичні, поки ми намащуємо себе лосьйонами та кремами ми звертаємо увагу на зміни, які відбулися з нашим тілом і краще розуміємо, що ось, це ми. Коли ми дбаємо про своє тіло з любов’ю, ми дійсно починаємо любити його більше. Як полюбити своє тіло, коли не любиш його геть? Імітувати. Імітувати, доки це не стане реальністю. Ставитися до нього так, наче вже його любиш, вчитись у людей, які дійсно люблять себе. Іншого тіла все рівно не буде, тільки це.

Чи потрібні насправді косметичні засоби, щоб звертати на себе увагу? Ні, хоча вони можуть стати додатковим інструментом в цьому.

Чи можна трошки зійти з розуму і почати думати, що чим більше засобів, чим вони дорожчі, тим більше, значить, я турбуюсь про себе? Ще б пак, до того ж і веде маркетинг. Been there, done that. Краще від того не стає, ні шкірі, ні душі.

Турбота про себе та її зв'язок з косметикою можуть бути різними: в одні періоди нам може хотітись зробити собі красивий манікюр та укладку і насолоджуватись ними, а в інші достатньо просто помитись і не змушувати себе витрачати психічні та фізичні сили ще на щось, якщо вони в дефіцити і насправді нам того не хочеться. А ще можна просто не хотіти маститись засобами і фарбуватись і це не означає, що з нами щось не так. Ми не повинні цьому світу абсолютно нічого. І ми вже гарні зранку.

Справжня турбота про себе в тому, щоб дослухатись до себе, і взяти до уваги свої власні потреби, побажання та обмеження. Але ж хто не хоче бути коханою?

Догляд обіцяє нам небачені дива, “позбався целюліту” каже він, “позбався зморшок”, я б і не думала ніколи, що то проблема, скажу вам я, якби не всі маркетологи світу і на сьогодні вони мене не переконують. Догляд наче наближає нас до того, щоб ми більше подобались, щоб нас приймали, любили, але не було б ніякого зв’язку між доглядом та нашим щастям, якби ми в нього не вірили.

Знаєте, хто перший додумався розповісти жінкам, що без догляду вони некрасиві? Засновник компанії L`oreal Эжен Шуэллер (Eugène Schueller) придумав не казати прямо, а натякати як це не гарно мати недоліки і навчив бачити недоліки там, де їх раніше не бачили.

Як сказала одна розумна людина: “Якби всі жінки світу прокинулись зранку і зрозуміли, що вони прекрасні такі як вони є, багатомільярдна косметична індустрія розорилась би”.

Річний оборот косметичної індустрії складає понад 500 мільярдів на рік і продовжує рости.

Я довго осмислювала своє ставлення до індустрії. Я не проти грати в цю гру задля того, щоб пережити приємні відчуття, але не для того, щоб мені прищеплювали комплекси, як це постійно роблять косметичні компанії, забороняючи жінкам старіти, фотошоплячи зіркових моделей старшого віку, позбавляючи їх характерних та харизматичних особливостей, і ось ми бачимо модель нашого віку тільки без зморшок. Я не проти вносити певні зміни в стан своєї шкіри, але з розумінням, що можливості косметики дуже і дуже обмежені і не треба сходити з розуму, купуючи догляд, нагадуючи собі, що навіть моделі в житті не виглядають так як моделі з реклами.

Ми можемо почати почуватись більш впевнено, коли позбулись косметичних недоліків, але, щоб це так працювало, потрібно спершу почуватись невпевнено через них, для чого працює ціла індустрія та “волонтери”, які можуть підійти до іншої людини та сказати образливі слова або написати образливий коментар з приводу зовнішності, і я розумію для чого продавцям антицелюлітних засобів потрібно, щоб ми всі думали, що маємо з ним боротись, а для чого одним жінкам хейтити інших жінок? Хіба щоб позбутись конкурентки або це проекція хейту себе, жінка, яка не в ладах з власною зовнішністю не може спокійно дивитись і на інших, особливо тих, хто спокійно існує. Тому ще один спосіб турботи це спитати себе: “Чому мене так бісить ця жінка? Чому я заздрю? Може я теж так хочу?”

Якщо ви подивитесь як виглядає Франсуаза Бетанкур-Маєрс, внучка засновника L`oreal і нині власниця, то побачите, що вона виглядає звичайно і не зловживає косметикою. Мене це не дивує, грамотний дилер не вживає. І мені подобається це в ній, те, що вона переважно живе іншими інтересами.

Коли я побачила як виглядає волосся Франсуази я нарешті перестала очікувати, що моє волосся після фарбування буде як з реклами. Моє виглядає не гірше ніж її, а у неї є купа грошей та можливість придбати будь-яку косметику.

Нещодавно я побачила у соціальній мережі коротке відео, де йшла дівчина у купальнику, модель плюс сайз, у неї була нереально красиво шкіра. В коментарях йшли важкі бої, одні казали, що такої шкіри не може бути, другі, що в них така сама, а якщо у інших не так, то це їх проблеми, і тому подібне, я дочитала до коментаря чоловіка, який помітив, що дівчина була згенерована штучним інтелектом, це було видно по недолікам генерації її руки. Вона була така розкішна, що я сама не помітила недолік генерації одразу і якби не прочитала про це в коментарях, її образ міг би засісти у мене в голові, як щось, до чого я маю прагнути, а прагнути мені треба не до нереальної мети мати ідеальну шкіру, а до чогось важливішого та реалістичного.